МИКОЛАЇВСЬКЕ ОБЛАСНЕ УПРАВЛІННЯ ЛІСОВОГО ТА МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ми на facebook
Останні новини
2017-11-16
Відбулась розширена нарада лісівників Миколаївщини...далі
2017-09-15
Привітання Голови Державного агентства лісових ресурсів Христини Юшкевич з Днем працівника лісу...далі
2017-09-15
Привітання заступника Голови Державного агентства лісових ресурсів Володимира Бондаря з Днем працівника лісу...далі
2017-09-15
Шановні працівники, ветерани лісового господарства Миколаївщини, друзі лісу!...далі
2017-08-15
Держлісагентство оприлюднило для громадського обговорення проект Стратегії реформування лісового та мисливського господарства...далі
Оздоровлення і туризм
2012-07-13
ЕКОЛОГІЧНІ КУТОЧКИ ДОМАНІВЩИНИ...далі
2012-07-13
ЕКОЛОГІЧНІ КУТОЧКИ БРАТЩИНИ...далі
2012-07-13
ЕКОЛОГІЧНІ СТЕЖКИ ПРИІНГУЛЛЯ...далі
2012-07-02
ЕКОЛОГІЧНІ КУТОЧКИ БАШТАНЩИНИ...далі
2012-07-02
ЕКОЛОГІЧНІ КУТОЧКИ БЕРЕЗНЕГУВАТЩИНИ...далі
2012-07-02
ЕКОЛОГІЧНІ КУТОЧКИ КАЗАНКІВЩИНИ...далі
2012-07-02
ЕКОЛОГІЧНІ КУТОЧКИ ВОЗНЕСЕНЩИНИ...далі
СТАТТІ, ІНТЕРВ'Ю
НАЙВАЖЧІ ДНІ ОКУПАЦІЇ
2012-06-21

22 червня - День скорботи і вшанування па’мяті жертв  війни в Україні

Червень 1942. Регулярно йдуть дощі, а коли припиняються - сонце світить яскраво, буяє зелень, навкруги  духмяний аромат від квітучих дерев та кущів. Теплі ночі… Так вигляділо моє рідне село Карпилівка Срібнянського району, що на Чернігівщині. Якби ж то були мирні дні! Того далекого 42-го в селі хазяювали німці, зі штатом поліцаїв та перекладачем.
Одного дня біля сільради з’явилося оголошення такого змісту: «Усім жінкам офіцерів Радянської  Армії разом із дітьми прибути до сільради для відправки до Німеччини!».
Ще до окупації села німцями до наших сусідів, чий будинок стояв по один бік вулиці, поряд із нашою хатою, приїхала до батьків донька - дружина майора з двома дітками - одинадцятирічною Лідою та Раєчкою, 5-ти рочків. По другий бік вулиці напроти них жив поліцай Григорій, колишній учитель нашої школи.
Наступного дня о 9-й ранку мій тато, інвалід, мама і я стрепенулися від відчайдушного крику Лідиної бабусі: «Не дам, старша буде зі мною!».
Вибігли на вулицю й побачили таку картину: поліцай, а біля нього мама тримає однією рукою Раєчку, іншою - Ліду. Бабуся силою відірвала дівчинку від руки матері й побігла з нею до себе в будинок. Поліцай повів дружину майора з Раєчкою до сільради…
Під час окупації ніхто нічого не запитував, не обговорював, хтось щось не так сказав - донос і розстріл.
Вночі, десь о 2-й годині, татко вийшов на вулицю, довго його не було. А коли повернувся - почав тихо, щоб не розбудити мене, говорити мамі: «Мати, в селі - горе, пахне горілим м’ясом, по всьому селу виють собаки. А з ними голосять люди. Їхній плач не відрізняється від виття собак».
Минуло стільки років, а я й досі пам’ятаю кожне слово, сказане батьком тієї жахливої ночі. Як з’ясувалося пізніше, начебто для відправки до Німеччини всіх дружин офіцерів Радянської Армії разом з дітьми загнали до Срібнянської районної школи, стіни якої були викладені з колод.
Коли стемніло, школу облили бензином, навколо будівлі виставили охорону німців та поліцаїв із собаками. Школу підпалили. Від диму задихнулися всі, ніхто не врятувався.
Ліду бабуся з дідусем виростили, вивчили, віддали заміж. Зі мною вона закінчила школу, разом закінчували лісогосподарський інститут. Вийшла вона на пенсію з посади директора лісгоспу в Ставропольському краї.
На день 40-річчя закінчення школи відбулася зустріч випускників нашого класу. Колгосп виділив нам транспорт для відвідання місця колишньої школи. Там стоїть пам’ятник зі списком жінок та дітей, які заживо згоріли від рук фашистів. Зі сльозами від великого горя Ліда відшукала прізвище своєї мами і сестрички, а їхній тато теж не повернувся з війни. Біля пам’ятника плакали всі.
До нас підійшла представник райвно, говорили про все, дуже врізалася в пам'ять розповідь ще про одну жахливу історію.
Поряд зі школою жила жінка, чию доньку та онуку теж того дня погнали до школи. Була і ще одна жінка, чию невістку з внуком спіткала така ж доля. Коли на очах цих жінок запалала школа, бідолахи втратили розум, лікарям так і не вдалося повернути їх до тями. Не один раз приходили вони на те місце, де згоріла школа, і довго стояли, очікуючи своїх діточок.
Таких злодіянь не вчиняють навіть звірі.
Давайте всі разом берегти та цінувати мирні дні!

Віра Іванівна УСЕНКО, учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран праці лісового господарства.

Контактна інформація
54029  м. Миколаїв, пр. Центральний, 16 
Tел/факс (0512) 46-00-27    E-mail: MOULMG@meta.ua

Все права защищены © 2009 - 2017 Mikolaivlis.mk.ua